Пока есть правила, нет свободы.
Киевский форум без правил. Без модераторов. Без цензуры.
Общайтесь так, как считаете нужным.

О ФОРУМЕ - ИНСТИНКТ САМОСОХРАНЕНИЯ
FKiev.com - здесь все просто.
Столиця - Киевский форум без правил

Вернуться   Киевский форум без правил > Киевские форумы > Киев
Бан-лист Правил нет Поиск Сообщения за день Все разделы прочитаны Статистика


Ответ
 
Опции темы Опции просмотра
Старый 21.05.2011, 22:40   #1 (permalink)
Житель
Очки: 2,267, Уровень: 13 Очки: 2,267, Уровень: 13 Очки: 2,267, Уровень: 13
Активность: 3% Активность: 3% Активность: 3%
 Аватар для роман степанович
Сообщений: 144
киевлянин
Получено "спасибо": 56
Очки репутации: 2,267
Доп. информация
По умолчанию

. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
роман степанович вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
роман степанович плохо оценили:
4UK (31.05.2011)
Старый 31.05.2011, 08:45   #2 (permalink)
4UK
Почетный легион
Очки: 48,425, Уровень: 68 Очки: 48,425, Уровень: 68 Очки: 48,425, Уровень: 68
Активность: 13% Активность: 13% Активность: 13%
 Аватар для 4UK
Сообщений: 2,391
украинец
Получено "спасибо": 1,538
Очки репутации: 48,425
Доп. информация
По умолчанию Re: Столиця

Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.

нашо так багато флуду.

рефератни статтю та напиши свою думку. кинь посилання на джерело..

та ще й шривт бля виколиоко


с перших слів про київ-шлюху тебе вже нахер кортить послати і сказати шо ти комуняко -кацапський очколиз

та поки стримуюсь
4UK вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 31.05.2011, 08:47   #3 (permalink)
Почетный легион
Очки: 27,762, Уровень: 51 Очки: 27,762, Уровень: 51 Очки: 27,762, Уровень: 51
Активность: 0% Активность: 0% Активность: 0%
 Аватар для boroda
Сообщений: 2,057
украинец
Получено "спасибо": 954
Очки репутации: 27,762
Доп. информация
По умолчанию Re: Столиця

Цитата:
Сообщение от 4UK Посмотреть сообщение
нашо так багато флуду
А твой бред что лучше тут???? На себя посмотри...чучило... :3:
__________________
[SIZE="4"]Не говори мне что делать, и я не скажу куда тебе идти![/SIZE]http://animating.ru/avatars/data/med...imated_955.gif

http://killerjo.net/ кликать не советую, хотя знаю что нажмешь...
boroda вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 31.05.2011, 08:50   #4 (permalink)
4UK
Почетный легион
Очки: 48,425, Уровень: 68 Очки: 48,425, Уровень: 68 Очки: 48,425, Уровень: 68
Активность: 13% Активность: 13% Активность: 13%
 Аватар для 4UK
Сообщений: 2,391
украинец
Получено "спасибо": 1,538
Очки репутации: 48,425
Доп. информация
По умолчанию Re: Столиця

Цитата:
Сообщение от boroda Посмотреть сообщение
А твой бред что лучше тут???? На себя посмотри...чучило...:3:
та пошов ти

хуй хто буде читаць цю чуш

Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
. "Як тебе полюбити, Києве мій?"
Після Великих князів наша столиця ходила «по руках» як та повія. Керували нею татаро-монгольські баскаки, пропольські Киселі, новітні баскаки ХІХ століття типу Бібікова та промосковські Щербицькі. Тут торжествували в своєму житті в основному чужинці, які мали аборигенів за щось недостойне уваги. Візьміть того ж «великого» Булгакова, який цікавився життям і долею українців менше ніж наш земляк Міклухо-Маклай відповідно папуасами. Ось і зараз «керує» столицею черговий «космонавт» з монголоїдним лицем (видно мода після Кучми), який уяви не має про культурний, творчий і виробничий потенціал Києва. І винен в цьому не цей сучасний О.Бендер, а та частина деградованого міста, яка продалася за кілограм гречки, а також байдужий до долі свого міста інший електорат, який проігнорував вибори.
За останні 40 років місто катастрофічно деградувало. В 60-х це ще був притулок для проростаючої після сталінщини інтелігенції. Навіть з-за меж України сюди приїжджали жити достойні люди (Амосов, Глушков, Параджанов). Але таке оживання Києва, як і всієї України, було не до вподоби Москві - лише "сірість" могла бути покірною. З заміною Шелеста на манкурта Щербицького почався культурний занепад і Києва. І цей занепад був штучним, навіть примусовим. Бо вже й свої паростки інтелігенції почали відчувати нестерпність жлобства, яке як на дріжджах почало проростати в Києві під контролем місцевого ЦК. В доказ цього ознайомтеся з біографіями Л.Бикова чи І.Миколайчука, чому вони тоді "виживали" по зрівнянню з парторгами-яничарами від культури, які жили в своє жлобське задоволення. Прогресуюча і агресивна сірість під покровительством Щербицького і Ко вже на всю котушку глушила паростки культурних талантів. Останні інколи навіть тікали в Москву, де не була така культурна задуха. Єдине, що залишив цей дніпропетровський жлоб зі здобутків Шелеста, це був футбол і бутафорна шароварщина типу ансамблю Вірського. Це призвело до того, що колись цікавий театр ім. І.Франка почали заповнювати вже згадувані сіренькі Биструшкіни на зміну талановитих Гашинських. Яскравим прикладом душіння національної культури Києва в той час був черговий ві-дплив великої когорти талановитих людей до Москви, де вони повинні бу-ли обслуговувати чужу культуру, що вони роблять і по цей час. А в Києві не дозволяли «вільно дихати» навіть аматорам типу Л.Ященка, який про-пагував народну пісню. А ось «сіренькі» діячі типу Богатікова, Шпортько чи Кудлай все більше заповнювали цей простір, а жлоби - пристосуванці типу Яворівського продовжували на культурній ниві "славити партію".
Добавляла деградації Києва контрольована Москвою міграція, коли нашу столицю заповнювала різна імперська шваль типу жлобського офіцерства "легендарной и непобедимой" (українців масово відсилали служити десь за Урал, а Київ Москва заповнювала своїм людом). Могло вирівнювати хоч трохи цю ситуацію населення Київщини, якому ще Шелестом був забезпечений "ліміт". Але зруйноване сталінщиною село вже не могло дати достойну національну культурну підпитку столиці. Людей типу Ніли Крюкової, які твердо стояли на ногах національної культури, приїжджало обмаль. В кращому випадку це були хуторянські патріоти, в яких філософія далі "вишневого садка" не йшла. А основна маса "лімітних землячків" ожлоблялась через суржик до рівня Голохвастових, які бунтюжились своїм "коренным киевлянством". Отже за більшовизму Київ так і не відновився в культурному відношенні хоча б до рівня початку ХХ століття. Мета, поставлена Москвою, була майже досягнута - Київ в культурному відношенні мало чим відрізнявся від Рязані.
Ось в такому стані столиця вступила в незалежність України. І, хвала Богу, у нашого омоскаленого киянина проснулось щось потаємне, невідоме і йому самому. Він став під синьо-жовті прапори і разом з західним нашим підтрьопаним П'ємонтом (Галичиною) очолив рух України в сторону Європи. За 17 років Київ самостійно якось би почав очищатися від імперського жлобства, але... Волею своєї столичності він став центром обороту в основному "брудних" грошей від "прихватизації". Сюди, як оси на мед, почали з'їжджатися і власники цих грошей, скуповуючи все і вся, створюючи інфляцію як фінансову так і культурну. А на ці брудні грошові потоки кинулися жлоби з усієї країни, одні - для примноження своїх нечистих капіталів, інші - для спасіння від злиднів безробіття. Обезсилений більшовизмом в культурному відношенні Київ не зміг перетравити цю навалу. Не столиця перевиховувала приїжджих, а сама мусила пристосовувавтися до життя цих невігласів, серед яких були вже і іноземні. Прихований культурний потенціал в столиці ще є, що показали по-дії 2004 року, але спасати її вже зараз потрібно. В противагу навалі жлобських "ді джеїв Паш" та "95-х кварталів" потрібно створювати сучасний "ліміт" на залучення в Київ для проживання висококультурних людей як з України так і з за кордону. Ті ж московські українці могли б переїхати сюди для реанімації театрального життя і кіностудії ім. Довженка. Вони б це зробили з задоволенням, зроби для них певні умови. Але, якщо ми хочемо Київ перетворити зі жлобської столиці в культурну, потрібне достойне йому керівництво на відміну від попередніх "прорабів" і теперішньої зграї фінансових пройдисвітів, по зрівнянню з якими вже й царський Бібіков видається ідеальним. Теперішній час повної вакханалії нецивілізованості буде для історії відображений архітектурним невіглаством Бабушкіних, які руйнують неповторне лице Києва. Ці безталанні неуки, яким крім совкових коробок нічого не можна довіряти, кинулися будувати в стилі "майже Європа". До жлобської "баби" на кручах добавилась подібна на сплюндрованому Майдані, спотворюючи саме значення "незалежності". До речі, теперішній сплюндрований Майдан може слугувати пам’ятником нашому невігластву за останні 20 років. Доки в столиці господарюють ці Поплавські від архітектури, потрібно ввести мораторій на будівництво в радіусі 15 км від центру. І це повинно тривати до затвердженого в масштабах країни генерального плану розвитку міста. Інакше культурна деградація Києва буде зростати пропорційно чисельності торгівельно-розважальних центрів.
Все попередньо сказане можна як в дзеркалі побачити на обличчі теперішніх киян. Колись ми насміхались з «надутості» москвичів, які своє невігластво ховали за вічно «серйозним» виглядом лиця. Кияни ж були відносно відкритими і веселими (цю різницю помітили американські старшокласники в 70-х, які були в Союзі в виді туристів). Зрівнюючи з теперішніми, то попередні кияни і лаятися вміли веселіше. Якщо колись, в часи майже обов
язкового носіння картузів, характер визначали по манері носіння його, то киянин останній носив десь на маківці, а москаль – натягнутий майже на очі. Так ось зараз «просунутий» в жлобстві киянин все більше теж картуза натягує на очі. Він навіть своїй маленькій дитині дає настанови: «Не розмовляй з чужими» - тим самим наступне покоління зводячи взагалі до дикунства (тільки дикун не має навичок спілкування з незнайомими). В дні свят з вікон киян лунає все менше пісні і веселощів, зате молодь замінила живий спів мотанням (як ремегаюча корова) голови в такт «фанери» з навушників. І це все є «цивілізація»? Ні цей сурогат з такої додушує нашу культуру, тому киянин і вийшов на Майдан, інтуїтивно відчуваючи своє скочування в прірву. А сурогат з цивілізованості, який ми начебто переймаємо з Заходу, підкреслюється навіть тим, що все ж таки голландець поряд з бездухим музикальним плеєром тримає саксофон, яким він інколи балується. І життєрадісному італійцю не до лиця стриманість шотландця, тому він і не соромиться розмахувати руками під час розмови. Тому і жителю Києва (та й всієї України) я пораджу жити своїм темпераментом, а не незграбно копіювати чужий, що виглядає неестетичним і комічним. В українців в моді була “крутизна” з життєрадісністю на обличчі (дивись персонажів–козаків з картини нашого земляка Рєпіна), а не в стилі наморщеного лоба і пустого погляду.
4UK вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 31.05.2011, 08:54   #5 (permalink)
Почетный легион
Очки: 27,762, Уровень: 51 Очки: 27,762, Уровень: 51 Очки: 27,762, Уровень: 51
Активность: 0% Активность: 0% Активность: 0%
 Аватар для boroda
Сообщений: 2,057
украинец
Получено "спасибо": 954
Очки репутации: 27,762
Доп. информация
По умолчанию Re: Столиця

Цитата:
Сообщение от 4UK Посмотреть сообщение
та пошов ти
ходишь как раз ты, и довольно таки часто и часто... :3:
__________________
[SIZE="4"]Не говори мне что делать, и я не скажу куда тебе идти![/SIZE]http://animating.ru/avatars/data/med...imated_955.gif

http://killerjo.net/ кликать не советую, хотя знаю что нажмешь...
boroda вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 16.06.2011, 13:08   #6 (permalink)
Житель
Очки: 2,267, Уровень: 13 Очки: 2,267, Уровень: 13 Очки: 2,267, Уровень: 13
Активность: 3% Активность: 3% Активность: 3%
 Аватар для роман степанович
Сообщений: 144
киевлянин
Получено "спасибо": 56
Очки репутации: 2,267
Доп. информация
По умолчанию Відповідь: Столиця

Ось від таких жлобів типу 4uk і страждає сучасний Київ. Вони не здатні до конструктиву, вони лиш залишають по собі на цьому світі какашки та зплюндровані під'їзди з ліфтами включно. І причину свого невігластва шукають не в собі, а в євреях чи кацапах.
роман степанович вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 16.06.2011, 13:59   #7 (permalink)
4UK
Почетный легион
Очки: 48,425, Уровень: 68 Очки: 48,425, Уровень: 68 Очки: 48,425, Уровень: 68
Активность: 13% Активность: 13% Активность: 13%
 Аватар для 4UK
Сообщений: 2,391
украинец
Получено "спасибо": 1,538
Очки репутации: 48,425
Доп. информация
По умолчанию Відповідь: Столиця

годі вже воняти позаочі, чи кишка тонка на пряму залишити повідомлення.

не будь гнидою, земляче..

а по темі я розумію що ти розпустив соплі за те що я флудонув твою тему.

ти подавай матеріал більш по людськи, вибери нормальний шрифт, вибери з статті головне. ти ж занудством відлякуєш.

і взагалі краше 7 раз подумай а потім тисни клавіші.
__________________
4UK вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
4UK получил (-а) спасибо от:
юнь (21.06.2011)
Старый 16.06.2011, 14:09   #8 (permalink)
Останавливаюсь кнопками
Очки: 10,883, Уровень: 31 Очки: 10,883, Уровень: 31 Очки: 10,883, Уровень: 31
Активность: 0% Активность: 0% Активность: 0%
 Аватар для Anne Nurmi
Сообщений: 882
украинка
Получено "спасибо": 448
Очки репутации: 10,883
Доп. информация
По умолчанию Re: Столиця

хорошая тема. всё прочитала.
__________________
http://s015.radikal.ru/i333/1112/9d/65eb4f67a19c.jpg
Anne Nurmi вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Anne Nurmi получил (-а) спасибо от:
4UK (16.06.2011), Trillium (21.06.2011)
Старый 16.06.2011, 14:28   #9 (permalink)
Житель
Очки: 2,267, Уровень: 13 Очки: 2,267, Уровень: 13 Очки: 2,267, Уровень: 13
Активность: 3% Активность: 3% Активность: 3%
 Аватар для роман степанович
Сообщений: 144
киевлянин
Получено "спасибо": 56
Очки репутации: 2,267
Доп. информация
По умолчанию Відповідь: Столиця

Дякую за увагу.
роман степанович вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 21.06.2011, 12:40   #10 (permalink)
Житель
Очки: 2,267, Уровень: 13 Очки: 2,267, Уровень: 13 Очки: 2,267, Уровень: 13
Активность: 3% Активность: 3% Активность: 3%
 Аватар для роман степанович
Сообщений: 144
киевлянин
Получено "спасибо": 56
Очки репутации: 2,267
Доп. информация
По умолчанию Відповідь: Столиця

В аналізі життя Києва "шрифт" не сподобався.
роман степанович вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 21.06.2011, 18:01   #11 (permalink)
Почетный легион
Очки: 23,079, Уровень: 46 Очки: 23,079, Уровень: 46 Очки: 23,079, Уровень: 46
Активность: 81% Активность: 81% Активность: 81%
 Аватар для юнь
Сообщений: 2,318
украинец
Получено "спасибо": 1,457
Очки репутации: 23,079
Доп. информация
По умолчанию Re: Столиця

Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
Дякую за увагу.
та нема за що, поезжайка ты со своей писаниной на йух, мил человек
юнь вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 21.06.2011, 18:34   #12 (permalink)
Почетный легион
Очки: 286,828, Уровень: 100 Очки: 286,828, Уровень: 100 Очки: 286,828, Уровень: 100
Активность: 0% Активность: 0% Активность: 0%
 Аватар для fox.
Сообщений: 22,601
киевлянин
Получено "спасибо": 6,474
Очки репутации: 286,828
Доп. информация
По умолчанию Re: Столиця

[COLOR=#3131d2]роман степанович[/COLOR]
Это всё ты сам написал ?
fox. вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 21.06.2011, 18:49   #13 (permalink)
Житель
Очки: 2,267, Уровень: 13 Очки: 2,267, Уровень: 13 Очки: 2,267, Уровень: 13
Активность: 3% Активность: 3% Активность: 3%
 Аватар для роман степанович
Сообщений: 144
киевлянин
Получено "спасибо": 56
Очки репутации: 2,267
Доп. информация
По умолчанию Відповідь: Re: Столиця

Цитата:
Сообщение от fox. Посмотреть сообщение
[COLOR=#3131d2]роман степанович[/COLOR]
Это всё ты сам написал ?
Та ні, в мене є з десяток Ганн Герман.
роман степанович вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 21.06.2011, 18:53   #14 (permalink)
Почетный легион
Очки: 286,828, Уровень: 100 Очки: 286,828, Уровень: 100 Очки: 286,828, Уровень: 100
Активность: 0% Активность: 0% Активность: 0%
 Аватар для fox.
Сообщений: 22,601
киевлянин
Получено "спасибо": 6,474
Очки репутации: 286,828
Доп. информация
По умолчанию Re: Відповідь: Re: Столиця

Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
Ганн Герман.
Про агента КГБ и просто сексотку ни слова.
О этом полно материала в сети, даже есть её расписка рукописная... .
fox. вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Старый 21.06.2011, 18:54   #15 (permalink)
Почетный легион
Очки: 23,079, Уровень: 46 Очки: 23,079, Уровень: 46 Очки: 23,079, Уровень: 46
Активность: 81% Активность: 81% Активность: 81%
 Аватар для юнь
Сообщений: 2,318
украинец
Получено "спасибо": 1,457
Очки репутации: 23,079
Доп. информация
По умолчанию Re: Столиця

Цитата:
Сообщение от fox. Посмотреть сообщение
[COLOR=#3131d2]роман степанович[/COLOR]
Это всё ты сам написал ?
Цитата:
Сообщение от роман степанович Посмотреть сообщение
Та ні, в мене є з десяток Ганн Герман.
Опять пиздит. Конечно он, но под мою диктовку
юнь вне форума  
Ответить с цитированием Вверх
Ответ

Метки
столиця , часто

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе

Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.
Trackbacks are Выкл.
Pingbacks are Выкл.
Refbacks are Выкл.


Часовой пояс GMT +3, время: 07:45.


Работает на vBulletin® Версия форума 3.х.х. Copyright ©2000 - 2009, Jelsoft Enterprises Ltd.

© FKiev.com 2007 - 2017